На роботі – як в анекдоті!

На роботі – як в анекдоті!

Робота – невичерпне джерело кумедних історій, як би серйозно ми не ставилися до своїх обов'язків. Причому найсмішніші випадки трапляються з нами навіть не на корпоративах, а в звичайні робочі будні. Отож, до вашої уваги підбірка декількох анекдотичних історій.

Понеділок починається в п'ятницю

Прокидаюся, дивлюся на годинник – уже десята! Тобто я спізнююся на роботу більше, ніж на дві години! Вирішую зателефонувати керівнику і відразу покаятися:

– Вікторе Сергійовичу, вибачте, я запізнилася на роботу тому, що проспала...

– Марина, куди ви запізнилися?

– На роботу спізнилася, але вже вибігаю з дому, скоро буду!

– Марина, з вами все гаразд? Ви знаєте, котра година?

– Знаю, зараз вже десята ранку.

– Марино, вам пора у відпустку, зараз десята година вечора п'ятниці!

Отож історія така: я прийшла після роботи додому, втомлена, бо напередодні ніч не спала, готуючись до захисту диплома. Прилягла поспати, прокидаюся, а вже десята! Я з переляку подумала, що вже 10.00 понеділка, а не вечір п'ятниці! Керівник потім ще тиждень наді мною підсміювався.

Замкнута в офісі

Я одного разу засиділася в офісі допізна, збираюся йти – а двері замкнені. У мене ключів немає, телефону посту охорони я не знала. Добре ще, що знайшла телефон секретарки. Телефоную їй, а вона номер охоронців теж не пам'ятає, він у неї у робочому комп'ютері... Секретарка дала мені телефон HR-менеджера, але й та не змогла нічим допомогти. Я спробувала з вікон покричати, але мій кабінет у закутку, вікна виходять у двір, загалом, з цієї ідеї нічого не вийшло. Зрештою, я приготувалася до того, що залишуся ночувати в конторі, коли знайшла просто геніальний вихід! Я замовила таксі та попросила, щоб водій, коли під'їде, сказав охороні, щоб вони мене випустили. У підсумку, через півгодини я, нарешті, поїхала додому, а на наступний день у мобільний записала телефони охоронців, прибиральниць – про всякий випадок, а то мало ще в якій ситуації опинюся!

Дрес-код наполовину

У нас у компанії досить строгий дрес-код, тому на всі зустрічі треба приходити в ділових костюмах. Але так ми заморочуємося, тільки коли мова йде про наради з головним офісом. Найчастіше такі збори проходять через відеозв'язок, тому ми придумали дотримуватися дрес-коду тільки зверху – під столом же ніхто не бачить, що ми в шортах та в капцях на босу ногу. Спеціально завели чергові сорочки на випадок екстрених зборів, і до останнього часу це проходило. А тут «попалились»: секретар терміново викликала одного з учасників зборів, і йому довелося вийти з конференц-залу. І як він не намагався бочком непомітно пробратися, а все одно в поле зору генерального потрапив – в усій красі, в білосніжній сорочці з голочки з краваткою та в шортах.

«Розгін» ми отримали по повній, коли гендиректор попросив всіх присутніх встати. Після німої сцени ми почули багато «приємних» слів у свою адресу. Загалом, тепер у нас не тільки сорочки заготовлені, а й штани теж, і на наради ми при «повному параді» з'являємося.

Туалетний дозор

У нас на роботі зламалася ручка в туалеті – закритися можна, а ось відкрити двері зсередини вже не виходить. Ми зрозуміли це, коли один із колег застряг у туалеті й спочатку стукав, щоб його випустили, а потім подзвонив напарнику і попросив його визволити. Добре, що при ньому був мобільний, а так ми б його не відразу почали шукати, мало де людина – на обіді, на зустрічі. Отож до того, як двері полагодили, ми ходили в туалет парами – один у кабінці, а інший чатує, щоб ніхто не зайшов. Але це історія з розряду – і сміх, і гріх, звичайно.

Антивандальна старенька

Коли я працювала на телебаченні, ми знімали ігровий сюжет про вандалів, які псують пам'ятники і стіни будинків, прикрашаючи їх графіті. За сюжетом я зображала вандала: в одній з арок ми знайшли вже списану стіну, я взяла маркер і зробила вигляд, що щось пишу. В цей час із під'їзду вискочила жінка пенсійного віку, підскочила до мене і з криками почала мене бити по спині і голові сумкою: «Ідіть геть звідси, хулігани, і так всі стіни перепсували!»

Присутність оператора з камерою її анітрохи не збентежила. Я намагалася пояснити, що ми як раз знімаємо сюжет про те, що не можна малювати на стінах, але вона мене не слухала. Нам довелося піти та дочекатися, коли пильна мешканка заспокоїться, а сюжет дозняти в іншому дворі, щоб уникнути повторних побоїв.

http://hrliga.com/

За матеріалами hitjob.com.ua