Хто більше платить. Як українцям і європейцям правильно мірятися тарифами на комуналку

Адже весь публічний дискурс щодо рівня комунальних тарифів в Україні в останні роки йшов під грифом «суб'єктивно». З одного боку, прихильники ринкових цін (хоча говорити про повноцінний ринок комунальних послуг в Україні поки не доводиться) постійно називали дані, які «доводили» аксіому: базові комунальні тарифи в Україні одні з найнижчих в Європі. З іншого боку, їх опоненти резонно зауважували, що порівнювати тарифи Польщі та України без поправки на рівень платоспроможності населення не цілком коректно. А за гамбурзьким (або «роттердамським») ліком такий підхід помилковий, адже з таким же успіхом можна, дивлячись на споживчий кошик пересічного українця, подумати, що він багато їсть, бо частка продуктів харчування в ній буде великою.
Справи «роттердамські»
Почнемо з електроенергії. За даними комісії, середній тариф в Україні в 2018 ці складав 1,28 грн/кВт-година (включаючи податки). У Польщі, наприклад, він дорівнював 4,86 грн. При розрахунку гривневого еквівалента застосовувався курс нашої валюти до євро в розмірі 32,42. Вибірка робилася по групі з п'яти країн: Румунія, Польща, Словаччина, Чехія та Україна. Порівняємо купівельну спроможність населення нашої країни та найближчих сусідів в частині покупки електроенергії. Отримаємо своєрідний показник платоспроможної енергоозброєності простих громадян. Для розрахунків використовувалися показники середньої зарплати в даних країнах на рівні: 725, 1350, 800, 1175 і 324 євро відповідно.
Отже, середньостатистичний українець може купити 8260 кВт-год на місяць і поступається лише поляку (трохи більше 9 тисяч). Але значно випереджає чехів, румунів і особливо словаків. В принципі, цілком закономірний результат, особливо враховуючи, що в спадок нам дістався найбільший енергетичний комплекс, що включає атомну та гідроенергетику, а також теплову генерацію, до яких останнім часом активно додається зелена енергетика, яка стимулюється пільговим тарифом та відсутністю зобов'язань по введенню балансуючих потужностей.
Тут хотілося б трохи зупинитися на структурі нашого енергоринку, проаналізувавши його за такими показниками, як питома вага в загальному обсязі виробленої електроенергії і в сумарній її вартості.
Вічною Попелюшкою нашої енергосистеми залишається атомна енергетика, яка при генерації 54,5% всієї електроенергії країни отримує за неї лише 27% фінансового потоку. У схожій ситуації й гідроенергетика: 7,7% проти 4,9%. Зате ТЕС при генерації 29,5% електроенергії отримують 47,1% фінансового потоку. Так само вільно себе почувають і ТЕЦ, але вони хоча б заряджені на тепло. Ну і справжній оазис створений для зеленої енергетики, яка при генерації 2% отримує 8,7% грошового потоку.
Якщо вивести умовний коефіцієнт мультиплікації ринкової позиції, який розраховується як відношення обсягу згенерованої електроенергії до її вартості в загальному обсязі, побачимо, що «Енергоатом» отримує лише половину заробленого, гідроенергетика – 0,64, зате ТЕС «окешовуються» більш ніж в півтора рази понад своєї реальної генерації, а ТЕЦ – дворазово. І вічний лідер – «зеленка» з чотириразовим підйомом.
З урахуванням планового вибуття старих атомних реакторів Україні потрібно вже зараз починати будівництво як мінімум нових двох. Інакше вже в перспективі найближчих п'яти років тариф на електроенергію у нас може стати, як в Польщі, де зробили акцент на теплову генерацію для вироблення місцевого вугілля. Ось тільки чи буде у нас такий же рівень зарплат на той час, питання риторичне.
Неправильні газові ваги
Україна володіє найбільшими запасами природного газу в Європі, поступаючись за цим показником лише Норвегії та змагаючись за друге-третє місце з Нідерландами. Зауважимо, що ні в Польщі, ні в Румунії, ні в Чехії, ні в Словаччині свого природного газу практично немає, і транспортне плече в ці країни значно довше (якщо поставляти його з РФ). Проте на свою середню зарплату українець може купити 1,27 тис. м куб. газу, в той час як жителі європейських країн можуть придбати більше газу.
На жаль, варто констатувати, що «Нафтогаз», який так і не підійшов до реалізації практичної моделі анбандлінгу з розділення функцій видобутку, транзиту та продажу газу, до сих пір не зміг виробити адекватну ринкову модель з трансформації нашого сировинного та транзитного потенціалу в соціальний ціновий ефект.
Якби в Україні до теперішнього часу були створені передумови для запуску початкової фази формування газового хаба, то з урахуванням власного газовидобутку середньозважена універсальна ціна на природний газ могла б знизитися по відношенню до теперішньої позначки. На практиці ж модель, що застосовується «Нафтогазом», не може забезпечити хоча б частковий хвильовий ефект у зв'язку з поточним здешевленням імпортного ресурсу та падінням цін на газ на європейському ринку. Частково цей ефект ловить лише промисловість. Щоб його зловило й населення, необхідно створити дієві ринкові механізми зі «зважування» цінових параметрів свого та імпортного газу в єдиному ринковому коктейлі. А такою моделлю може бути лише новий східно-європейський газовий хаб, географічно прив'язаний до наших підземних сховищ газу.
Похідне тепло
Тут ряд країн для аналізу буде трохи іншим: замість Польщі та Румунії додадуться Латвія і Данія. Платоспроможний попит на теплову енергію в Україні приблизно такий же, що і в Словаччині, де рівень базового тарифу один з найвищих в групі аналізованих країн (3283 грн в еквіваленті за одну Гкал). У нас цей тариф істотно нижчий (1536 грн в середньому), але одночасно спостерігається і диспаритет в рівні заробітних плат. Українець в середньому може купити 6,9 Гкал на місяць, словак – 7,9. Найкраща ситуація в старій Європі: датчанин здатний купувати щомісяця 72,6 Гкал. У групі країн нової Європи, включаючи й пострадянську Латвію, даний показник істотно нижчий, але в той же час і значно кращий, ніж в Україні: латвієць може придбати 14,5 Гкал, а чех – 13,4.
Рівень теплових тарифів у нас в країні – похідна від ціни на газ. Таким чином правильне цінове моделювання на ринку газу для населення є запорукою і адекватних теплових тарифів.
Вода – вона і в Україні вода
Тут наша країна займає лідируюче положення: якщо прийняти середній тариф на водопостачання на рівні 10,63 грн/куб. м і на водовідведення – 8,29 грн/куб. м, отримаємо наступний результат: на середню зарплату в Україні можна купити та відвести 559 кубів води.
Наведені вище цифри досить чітко розвінчують усталені в суспільстві міфи про те, що система тарифів в Україні має суцільно негативні характеристики та однакова в своєму негативі. Іноді акцент критики зміщується в бік ціни на електроенергію, і тут пошук репресивної тарифної складової нагадує пошук чорної кішки в темній кімнаті, коли її там немає. У випадку ж з тарифами на газ і тепло дискурс «звалюється» або в популістську порожнечу, або в пошук простих рішень, яких в цій сфері вже немає.
Як боротися за справедливі тарифи
Отже, з електроенергією у нас не так вже й погано. Та ж ситуація і з тарифами на холодну воду та водовідведення. Вода – це, напевно, один з небагатьох ресурсів, який досить справедливо розподіляється на користь населення, особливо в великих містах, де є належна інфраструктура.
Що стосується тарифів на природний газ та опалення, то тут є істотні внутрішні резерви для стримування цінового зростання. У будь-якому випадку стан інженерної інфраструктури в Україні перебуває на такому рівні фізичного зносу, що навіть в умовах коригування цін на газ знизити тарифи на тепло в рази буде вкрай складно. Висока газова складова призводить до різкого скорочення транспортної націнки, яка в країнах ЄС становить до 40% тарифу, а у нас набагато менше. Через це спостерігаються постійні прориви труб, дефіцит індивідуальних засобів обліку споживання енергоресурсів, важкі аварії на газових мережах.
В ідеалі підвищувати платоспроможність населення з оплати базових комунальних тарифів найкраще за рахунок зростання доходів. В такому випадку можна уникнути тарифного популізму та провести істотну інфраструктурну модернізацію.
https://www.minprom.ua/